До ювілею Лариси Анатоліївни Коваль - виставка творів автора "Моє життя, що визріло з любові"

20 червня Лариса  Анатоліївна Коваль, запорізька поетеса, член Національної спілки письменників України, наш колишній викладач (кафедра "Конструювання та виробництво радіоапаратури"), святкує 70-річний ювілей.

Запорізький письменник А. Рекубрацький так писав про творчість поетеси:

"Поетичне світобачення Л. Коваль оригінальне і неповторне. Від Дніпра до Карпатських гір простягається її поетична мережка. І скрізь - любов до свого рідного, земного, українського".

ДО ДЖЕРЕЛ

Ми не прийшли. Ми завжди тут були,
На цій землі родючій України.
Орали землю, сіяли, жили,
Свої пісні співали солов’їні.
Тут душі наших предків долілиць
І зараз пролітають над землею,
І воду п’ють з джерел святих криниць,
І тягнуть смутку віковічну шлею.
Невже ніколи не скінчиться шлях
Страждання, плазування і зневіри?
То кров смоктав шалений лях,
То бусурман вишкірювався звіром.
Лилася кров, вставали козаки,
Виборюючи волю і надію.
На цій землі були в усі віки
Сини герої й діти лиходії.
Але не я запродала цей світ,
І не мої діди творили жваво
Фортецю — Олександрівський повіт —
На терені козацької держави.
І не вони рубали козаків,
І не труїли люд голодомором, —
Мої діди в усі лихі роки
Ростили хліб, за що й зазнали горя.
Я вже в літах. Калина одцвіла
В моїм садку і крапле вже червоним,
Але, мій синку, доля підвела
Тебе з колін, —
Лети у світ стодзвонний,
Де спогади мої і щемний біль,
Хоча б майбутнім душу мою втішать.
Летять сини, я чую шерех крил
Над краєм рідним
І святим, і грішним.

Лариса КОВАЛЬ

Запрошуємо на перегляд до залу абонементу художньої літератури (ауд. 514)!