140 років від дня народження першого професійного борця в історії Запоріжжя - Федора Федоровича Гурського (1876 - 1945 рр.)
Славетні запоріжці ГУРСЬКИЙ Федір Федорович(16.02.1876, с. Кам’янське Новомосковського пов. Катеринославської губ. (с. Кірове Запорізького р-ну) – 18.03.1945, с. Кірове Запорізької обл.) – спортсмен. Перший професійний борець в історії Запоріжжя. Один із найсильніших борців-професіоналів Росії початку ХХ ст. Неодноразовий переможець і призер всесвітніх і всеросійських чемпіонатів з греко-римської (французької) боротьби. Брав участь у першості Росії з французької боротьби, став лідером у важкій вазі. Артист Союздержцирку. До 1929 боровся в циркових чемпіонатах. У 1929–1945 – голова колгоспу Лукашівської сільради Запорізького р-ну.Літ.: Власов А., Копелиович А., Смирнов В. Кузнецы боевых спортивных побед. – Запорожье, 2007. – С. 139.
Українська земля завжди була щедрою на сильних людей. Спадкоємці
воїнів Київської Русі й запорозьких козаків неодноразово ставали зірками
світового спорту і мали скажену популярність. Серед славних українських
імен відомих силачів світу, які дивували Європу й Америку, є ім’я
запорізького борця, «короля ланцюгів» Федора Федоровича Гурського, який
навіть у шістдесятирічному віці руками ламав амбарні замки.
Народився майбутній борець і чемпіон РСФСР з класичної (французької)
боротьби 16 лютого 1876 року в селі Кам’янське Новомосковського повіту
Катеринославської губернії (нині - село Кірове Запорізького району).
Родина була велика: брати Тимофій, Микола, Пилип і Сава, сестри –
Наталя, Феофанія і Меланка. Бідність змусила хлопця працювати вже з
10-річного віку, спочатку пастухом у поміщика, потім у куркулів. Коли
юнакові виповнилось 17 років, він поповнив клас пролетарів, працюючи на
заводі, на млину, портовим вантажником, в сільській кузні. В 30 років
Федір мав вагу 130 кілограмів і був сили незвичайної. З восьми дітей
троє стали займатися в майбутньому професійною боротьбою: Федір, Сава і
сестра Феофанія. Тренувалися по-селянськи: брали пудову гирю, до ручки
якої був причеплений спеціальних хомутик, і перекидали один одному через
хату.
В музее запорожского села Лукашево хранится фотокопия уникального документа – "Личного листка по учету кадров", заполненного в середине сороковых годов минувшего столетия на первого председателя местного колхоза "Профинтерн" Федора Губского. Вот что в листке значится – в графе "Должность(по годам, с указанием учреждения)":1887 – 1890: пастух помещика,
1890 – 1893: работа у куркулей,
1893 – 1895: работа на заводе,
1895 – 1899: работа на мельнице,
1899 – 1902: портовый грузчик,
1902 – 1905: на мельнице,
1905 – 1907: кузница кустаря,
1908 – 1909: цирк "Атлет",
1909 – 1929: цирк Никитина,
1929 – 1941: председатель колхоза «Профинтерн»,
1941: звакуация,
1942: председатель колхоза "Заветы Ленина",
1942 – 1944: замдиректора совхоза №1 Ташкентского текстилькомбината им. Сталина.
На початку ХХ століття вже гримить славне ім’я українського чемпіона з
боротьби Івана Піддубного. Листівки з його зображення продаються
мільйонними накладами, а французька боротьба була культовим видом
спорту. На аренах цирків починають проводити чемпіонати класичної
боротьби, які набувають всеросійського розмаху. Саме в ці роки цирк стає
найбільш відвідуваною видовищною установою.
 |
| Борцы Российской империи. Федор Гурский - в маске |
Зачарований масштабом досягнень і легендарністю видатного атлета,
вирішив спробувати свою долю й Федір Гурський. У 1908 році він починає
працювати у цирку «Атлет», демонструючи фізичну силу в художньо-образній
формі: підкидав важкі гирі, обертав у швидкому темпі штангу, на
витягнутій руці міг втримати 2 чи 3 гирі, підняти гирю мізинцем, тримати
на собі піраміду з важких речей. Атлетичне мистецтво Федора потребувало
виключної фізичної сили та спритності – якостей, які вимагали впертих
тренувань.
У 1909 році до Катеринослава приїхав московський цирк братів
Нікітіних - російських циркових артистів і підприємців, які увійшли до
історії як батьки російського національного цирку [Дмитро Олександрович
(1835-1918), Яким Олександрович (1843-1917), Петро Олександрович
(1846-1921)]. Друга дія циркової вистави була відведена під змагання
борців. Федір вирішив спробувати себе у французькій боротьби з
найсильнішими атлетами, його постать і сила сподобались господарю цирку,
і Федору було дозволено брати участь у тренуваннях
борців-професіоналів.
Двадцять років свого життя (1909-1929) віддав Федір Гурський цирку
братів Нікітіних і греко-римській боротьбі. Виступав зазвичай у чорній
масці, яку знімав після перемоги на арені. Складність класичного
поєдинку полягала у дефіциті часу: за певний час необхідно було точно
обрахувати усі тактичні комбінації, провести кілька результативних
прийомів і виграти бій швидкою, чистою перемогою, зберігаючи запас сил
та енергії. Коли конферансьє оголошував його прізвище, зал завжди
аплодував своєму улюбленцю стоячи.
Силач в маске
Французской борьбой сельский кузнец всерьез стал заниматься в начале минувшего века в запорожском [тогда - александровском] спортивном клубе «Модерн», где ему, как уверяют сведущие люди, не было равных. А в 1906 году в Екатеринослав [Александровск тогда входил в состав Екатеринославской губернии] приехал московский цирк Никитина [помните запись в листке по учету кадров?], второе отделение которого было отведено под состязания борцов. Испытать себя в схватке с сильнейшим атлетами тогдашней России, в которой весьма популярной была именно французская борьба, Федор решил без колебаний. И ему повезло: оценив внешние данные тридцатилетнего кузнеца, хозяин цирка позволил ему принять участие в тренировках борцов-профессионалов.А вскоре Федор становится одним из лучших борцов никитинского цирка. Любопытная деталь: выступал он обычно в маске – как тот мистер Икс из оперетты "Принцесса цирка". И лишь в финальной схватке - положив очередного соперника на лопатки, наконец, снимал маску. Конферансье объявлял его фамилию и зал стоя аплодировал своему любимцу.Надо заметить, что в те царско-имперские времена борцы в цирке были не просто борцами. Они также выступали с различными силовыми номерами. Один из таких номеров запорожский борец позаимствовал у мирового чемпиона [который со временем станет его наставником] Ивана Поддубного: вызывал из зала трех мужиков, аккуратно связывал их в небольшую кучу-малу и, подняв ее одной рукой, нес пораженную троицу по арене, поражая зрителей своей силой.Ну а самый его эффектный номер был связан с железной цепью: поддерживая ее коленом, он изо всей мочи тянул цепь руками и в какой-то момент… просто разрывал ее. Поэтому и величать могучего циркача [его вес превышал 130 килограммов] уважительно стали «Королем цепей». Не было ему в этом жанре равных на арене.
Звання своє як короля ланцюгів Федір Гурськй заслужив наступним
номером: підтримуючи коліном залізний ланцюг, тягнув його з усієї сили і
розривав на очах у публіки. Ніхто не міг зрівнятися з Федором у такому
силовому номері – охочих просто не було. Імператор Микола ІІ мав собі за
честь особисто познайомитися з атлетом і сфотографуватися з ним
напам’ять.
З перемогою і утвердженням влади більшовиків цирк Нікітіних був
націоналізований і поставлений на службу пролетаріату. У 1919 році
нарком освіти А. Луначарський після того, як побачив силові виступи
Федора Гурського та Івана Піддубного, написав статтю про завдання
оновленого цирку, в якій, зокрема, зазначав: «Першим найзначнішим
елементом цирку є демонстрація фізичної сили та спритності, фізичної
краси людського організму. Ніколи високий середній рівень не
досягається без значної кількості майстрів. Таких майстрів ми маємо в
цирку».В паре с чемпионом чемпионов Иваном Поддубным король Федор Губский цепей выступал несколько лет подряд. И как-то на тренировке исхитрился победить его. Случилось это в Баку в 1925 году. Рассказ о той победе над чемпионом чемпионов записал - со слов отца, сын Федора Губского Анатолий [рукопись хранится в лукашевском музее]: случилось это неожиданно для Поддубного, который обладал сверхъестественным чутьем и предугадывал каждое будущее движение соперника. А тогда, видимо, расслабился и Федор коротким броском махнул его на лопатки. «Ну, Федор, - в полушутку рассердился на собрата по арене чемпион чемпионов, - я от тебе такого не ожидал»: мол, как же ты осмелился.
А вот осмелился! Внимательным нужно быть потому что.
В 20-х роках ХХ сторіччя в цирках щороку проводились одночасно від 10
до 12 і більше чемпіонатів класичної боротьби. Більшість з них мали
висококваліфікований склад борців-професіоналів і користувались у
глядачів великою популярністю. Неодмінним учасником їх був і Федір
Гурський.
 |
| Федір Гурський в зрілі роки |
Швидко минули молоді літа і всеросійська слава, прийшла інша епоха –
індустріалізації і колективізації, і Федора Гурського у 1929 році обрали
головою колгоспу «Профінтерн» (Лукашівської сільради). Разом з народом
пережив голова партійно-радянську стратегію фізичного знищення
українського селянства: штучний голодомор 1932-1933 років. 20 листопада
1932 року була прийнята постанова РНК УСРР «Про боротьбу з куркульським
впливом в колгоспах», в якій серед заходів з посилення хлібозаготівлі
застосувалися «чорні дошки» для подолання «куркульського впливу», а це
означало припинення торгівлі й постачання крамом, стягнення виданих
кредитів, чистка органів влади. 25 листопада 1932 року колгосп
«Профінтерн» було занесено на «чорну дошку» і знято 3 січня 1933 року.
Ще чекає на своє порівняння перелік населених пунктів, занесених на
«чорну дощку», з реєстром найбільш постраждалих від голодомору.
Невероятную силу старший Гурский, Федор, сохранял даже в преклонном возрасте. Местный кузнец подзадорить решил однажды: ты, дескать, дядь Федор, хоть и борцом был в молодости, но сейчас вряд ли с кем из крепких сельских хлопцев управишься – со мной, например.Подошел Федор к нему поближе, положил ему на плечо свою руку тяжелую и придавил ее слегка к плечу кузнеца-хвастуна. Так и присел до земли от неожиданности и от силы богатырской.А еще однажды председатель возле колхозного амбара как-то оказался и потребовал, что отперли ему амбар этот незамедлительно – что-то там понадобилось Федору Федоровичу, который накануне, кстати, осерчав на одного из своих бригадиров, так шандарахнул кулаком по председательскому столу, что у присутствовавших при это в ушах загудело. А стол чинить пришлось: проломил его в гневе председатель.- Так ключа нету, Федор Федорович! – растерянно проговорил крутившийся у амбара колхозник. – Послать за ним к амбарщику?- Не надо, - буркнул себе под нос шестидесятилетний председатель и, подойдя к запертой двери, открыл руками амбарный замок… «ну как канцелярскую скрепку»...
З початком радянсько-німецької війни колгосп і його голова були
евакуйовані до глибокого тилу – Узбекистану. Там Федір Гурський працював
головою колгоспу «Заповіти Леніна», заступником директора радгоспу № 1
Ташкентського текстильного комбінату ім. Сталіна.
16 березня 1945 року, не дочекавшись Перемоги, у 69-річному віці
помер Федір Федорович Гурський – зачинатель греко-римської боротьби на
Запоріжжі, якого й до сьогодення пам’ятають усі небайдужі до історії
запорізького спорту. Похований в с. Кірове Запорізького району. Одна з
вулиць цього населеного пункту названа його ім`ям. В Будинку культури с.
Лукашеве працює музей Федора Гурського.
Джерело:
Коментарі
Дописати коментар